Головні та другорядні члени речення: правила з прикладами

Головні та другорядні члени речення у шкільній граматиці

Головні та другорядні члени речення — це базові поняття синтаксису, без яких важко розібратися в структурі українського речення. Під час аналізу розгорнутої конструкції в школі чи на іспитах саме з цих двох великих груп починають розбір. Помилка на цьому етапі тягне за собою неправильне визначення другорядних членів і хибну синтаксичну характеристику. У восьмому класі цю тему проходять на уроках української мови, а в дев’ятому — поглиблюють на прикладах складних речень. На практиці дорослі теж часто плутають означення з прикладкою, додаток із непрямим додатком, а присудок із прикметником у ролі іменної частини. Через те одна й та сама фраза «стара бабуся» в одному реченні буде означенням, а в іншому — прикладкою.

На сторінці «Члени речення» у Вікіпедії подано загальну класифікацію одиниць, але шкільний аналіз дещо відрізняється. Практика показує: найкраще запам’ятовується не визначення з підручника, а конкретні дії — як задати питання, визначити, від якого слова залежить член речення, і яку синтаксичну роль він виконує.

Що таке головні члени речення

Головні члени речення — це підмет і присудок. Вони утворюють граматичну основу, без якої речення не існує: немає основи — немає речення. У методичній літературі граматичну основу ще називають «ядром» або «предикативною основою» — ці терміни тотожні. Саме від підмета і присудка залежать усі інші слова, тому їх і називають головними.

Якщо прибрати другорядні члени з речення «Увечері біля старої хати голосно заскрипів дерев’яний паркан», залишиться основа «паркан заскрипів». Зміст втратиться, але конструкція залишиться граматично правильною. Це добре ілюструє принцип: головні члени несуть основне повідомлення.

Підмет як головний член

Підмет — це головний член речення, який називає того, про кого або про що йдеться. Він відповідає на питання «хто?» або «що?» і стоїть у називному відмінку. Найчастіше підмет виражений іменником або займенником, але в ролі підмета може виступати будь-яка частина мови, яку можна вжити в називному відмінку: інфінітив («Брехати — не молоти»), числівник («Прийшли двадцять»), ціле словосполучення («Червона калина росте біля ставу»).

Типові помилки школярів пов’язані з уявними підметами. Наприклад, у реченні «На столі лежала книга» підметом є «книга», а не «стіл» — хоча слово «столі» стоїть на першому місці. Ось чому так важливо спочатку задати питання «хто? що?», а вже потім шукати слово в називному відмінку. Ще один підступний випадок — підмет, виражений незмінюваним словом або інфінітивом: «Жити — це боротися». Тут підметом є «жити», а не «боротися».

Присудок як головний член

Присудок — це головний член речення, який називає дію, стан або ознаку підмета. Він відповідає на питання «що робить підмет?», «що з ним відбувається?», «який він?», «хто він такий?». За будовою присудок буває простим, складеним дієслівним і складеним іменним. Простий присудок — одне дієслово в особовій формі: «Хлопець читає». Складений дієслівний — два дієслова, одне з яких виражає фазу, початок, кінець, бажаність: «Почав читати», «продовжує писати», «хоче спати». Складений іменний присудок — це дієслівна зв’язка (зазвичай «бути» в теперішньому часі — нульова) та іменна частина: «Він учитель», «Погода стала холодною».

Під час усного аналізу корисно пам’ятати просте правило: якщо в реченні є слово «бути», «ставати», «здаватися», «лишатися», «називатися», «вважатися», присудок майже напевно складений іменний. Це допомагає швидко зорієнтуватися навіть у складних конструкціях.

Що таке другорядні члени речення

Другорядні члени речення — це означення, прикладка, обставина, додаток і, за деякими класифікаціями, уточнювальні члени. Вони уточнюють, доповнюють, конкретизують значення головних та інших другорядних членів речення. На відміну від головних, вони залежать від інших слів у реченні і виконують допоміжну роль. Це видно з їхніх назв: «другорядні» — тобто ті, що йдуть поряд, допомагають.

Питання, на які відповідають другорядні члени, допомагають їх розрізняти. Ця логіка «питання — відповідь — роль» лежить в основі методики синтаксичного розбору, якою користуються в школах України. У таблиці нижче — коротке зведення основних видів другорядних членів.

Означення та його різновиди

Означення — другорядний член речення, який характеризує предмет з боку його ознаки, якості, властивості, належності. Відповідає на питання «який?», «чий?», «котрий?», «скільки?». Означення може бути узгодженим, неузгодженим і прикладкою. Узгоджене означення має форму того ж роду, числа й відмінка, що й означуване слово: «нова книга», «старий дід», «наш клас». Неузгоджене означення виражає ознаку іншою формою — найчастіше іменником у непрямому відмінку, інфінітивом, порівнянням: «книжка з полиці», «бажання вчитися», «мотор потужністю сто кінських сил».

Прикладка — це різновид означення, виражений іменником, який вужче називає особу або предмет і стоїть у тому ж відмінку, що й означуване слово. Найчастіше прикладка стосується людей, рідше — конкретних об’єктів. Приклади: «Іван-байкер», «лікар-хірург», «село-красень». Прикладка часто називає професію, звання, національність, характерну рису.

Додаток

Додаток — другорядний член речення, який називає об’єкт дії, виражений іменником, займенником або субстантивованим словом. Відповідає на питання непрямих відмінків: «кого?», «чого?», «кому?», «чому?», «ким?», «чого?», «на кому?», «у чому?» тощо. За традиційною класифікацією розрізняють прямий додаток (стоїть при перехідному дієслові, відповідає на питання «кого? що?» у знахідному відмінку без прийменника) і непрямі (усі інші).

Типовий приклад: «Батько подарував синові книгу». «Книгу» — прямий додаток, відповідає на питання «що?», стоїть у знахідному відмінку, залежить від перехідного дієслова «подарував». «Синові» — непрямий додаток, відповідає на питання «кому?», стоїть у давальному відмінку, залежить від того ж дієслова.

Обставина

Обставина — другорядний член речення, який характеризує дію або стан з погляду місця, часу, способу, причини, мети, умови, допусту. Відповідає на питання «де?», «коли?», «як?», «чому?», «навіщо?», «за якої умови?», «попри що?». Найчастіше виражена прислівником, але може бути іменником з прийменником («прийшов ввечері» — обставина часу, виражена іменником з прийменником), дієприслівниковим зворотом («ішов, наспівуючи»), порівняльним зворотом («летів, мов птах»).

У шкільній практиці радять починати пошук обставин з прислівникових форм: «де?», «коли?», «яким чином?». Якщо в реченні є слова «вчора», «вранку», «десь», «внизу», «дуже», «швидко», «навмисне» — це майже завжди обставини. Це допомагає швидко «зняти» обставини з речення і перейти до складніших членів.

Уточнювальні члени

Уточнювальні члени речення — це слова або словосполучення, які конкретизують, звужують значення іншого члена речення. Їхні питання формулюються зі словом «саме»: «саме де?», «саме коли?», «саме який?». Наприклад, у реченні «Там, на узліссі, стояла хата» — «на узліссі» уточнює обставину «там». У реченні «Він прийшов увечері, близько шостої» — «близько шостої» уточнює «увечері».

Як розрізняти однорідні та неоднорідні члени речення

Однорідні члени речення виконують однакову синтаксичну роль, відповідають на одне й те саме питання і стосуються одного й того ж слова. Найчастіше це кілька означень, обставин чи додатків біля спільного слова: «високий, стрункий, з кучерявим волоссям хлопець». Якщо ж члени відповідають на різні питання, вони неоднорідні: «високий хлопець із сумкою» — означення «високий» відповідає на «який?», а додаток «із сумкою» — на «з чим?», отже це різні синтаксичні позиції.

Порада, яку часто дають вчителі: спробуйте вилучити один з однорідних членів. Якщо речення залишається граматично правильним і зміст не руйнується — це однорідні. Якщо речення розпадається — вони виконують різні ролі. Наприклад, у реченні «Сніг лежав на гілках, на дахах, на стежках» кожен з додатків можна прибрати, і речення все одно матиме сенс. Це класичні однорідні додатки.

Алгоритм синтаксичного розбору речення

Щоб швидко і правильно розібрати речення за членами, працюйте в такому порядку. Цей алгоритм закріплений у багатьох шкільних методичках і працює як для простих, так і для складних конструкцій. Дотримання послідовності допомагає уникнути найпоширенішої помилки — плутанини другорядних членів між собою.

1. Знайдіть граматичну основу. Запитайте «хто? що?» і «що робить? що з ним? який він?». Підкресліть підмет однією рискою, присудок — двома.
2. Знайдіть обставини. Поставте питання «де? коли? як? чому? навіщо?». Підкресліть їх штриховою лінією з крапками.
3. Знайдіть додатки. Поставте питання непрямих відмінків: «кого? чого? кому? чим?». Підкресліть лінією з крапкою та рисок.
4. Знайдіть означення. Поставте питання «який? чий? котрий?». Підкресліть хвилястою лінією.
5. Перевірте уточнювальні члени. Поставте питання зі словом «саме». Підкресліть так само, як уточнюваний член, але з додатковим знаком «у».
6. Складіть коротку характеристику: просте чи складне, поширене чи непоширене, ускладнене однорідними чи відокремленими членами.

Приклади розбору з поясненням кожного слова

Розгляньмо конкретне речення: «Учора ввечері біля старої школи троє друзів голосно заспівали українську пісню». Це поширене речення, у якому є всі види членів, крім прикладки та уточнення. Розберемо крок за кроком, щоб закріпити алгоритм.

Граматична основа: «друзі заспівали». «Друзі» — підмет (хто? — друзі, називний відмінок), «заспівали» — простий дієслівний присудок (що зробили? — заспівали). Решту — другорядні члени. «Троє» — означення при підметі (скільки? — троє). «Старої» — означення при слові «школи» (якої? — старої). «Школи» — додаток, залежить від «біля» в обставині (біля чого? — школи). «Біля школи» — обставина місця (де? — біля старої школи). «Учора ввечері» — обставина часу (коли? — учора ввечері). «Голосно» — обставина способу дії (як? — голосно). «Українську» — означення (яку? — українську). «Пісню» — прямий додаток (що? — пісню, знахідний відмінок без прийменника).

Тепер ускладнений приклад з прикладкою: «Лікар-педіатр Тетяна Іванівна оглянула маленького хлопчика». Граматична основа: «лікар оглянула». Тут «лікар-педіатр» — це цілісне словосполучення, у якому «педіатр» — прикладка (уточнює, який саме лікар). «Тетяна Іванівна» — прикладка-уточнення. «Маленького» — означення, «хлопчика» — прямий додаток.

Типові помилки під час визначення членів речення

Найчастіше учні плутають означення і прикладку, додаток і непрямий додаток, а також обставину і прислівник у ролі означення. У методичній літературі виокремлюють п’ять базових пасток, на які «наступають» школярі. Нижче — коротке зведення і поради, як їх уникнути.

• Означення і прикладка. Якщо слово вужче називає особу чи предмет і стоїть у тій же формі, що й означуване слово — це прикладка: «Іван-байкер», «місто-герой». Якщо слово лише називає ознаку — це звичайне означення: «високий Іван».
• Додаток і непрямий додаток. Якщо слово відповідає на «кого? що?» у знахідному без прийменника — це прямий додаток. Усе інше — непрямі. Наприклад, у реченні «Дав книгу» — прямий, у «Дав для брата» — непрямий.
• Обставина і прислівник у ролі означення. Прислівник, який характеризує дію, — обставина. Прислівник, який характеризує предмет, — означення: «Дорога далеко» (обставина, бо «їхати далеко»), але «далека дорога» — означення, бо «яка дорога?».
• Підмет і додаток. Слово у називному відмінку — підмет, слово в іншому відмінку — додаток. Навіть якщо слово стоїть на початку речення, воно може бути додатком: «Для мами приїхав син» — «мами» — додаток, «син» — підмет.
• Присудок і означення. Якщо слово відповідає на «що робить?» — це присудок, а не означення: «Хлопець сумний» — «сумний» — складений іменний присудок, а не означення.

Граматична основа і поширеність речення

Речення бувають поширені та непоширені залежно від наявності другорядних членів. Якщо в реченні є тільки граматична основа — «Ніч. Світає. Дощить» — це непоширене речення. Якщо ж є хоча б один другорядний член, речення поширене. Ця класифікація знадобиться під час повного синтаксичного розбору, коли в зошиті треба вказати, чи є другорядні члени в кожній граматичній основі.

Поширені речення з кількома другорядними членами називають ускладненими, якщо в них є однорідні члени, відокремлені конструкції, вставні слова, звертання. Для щоденної практики достатньо розрізняти просте поширене («Дівчина сиділа в саду») і складне речення з кількома основами («Дівчина сиділа в саду, а хлопець читав книгу»).

Як допомогти дитині розібратися в темі

Якщо школяр регулярно помиляється в розборі, найкраще працювати з конкретними прикладами з його домашнього завдання, а не з абстрактними правилами. Крок за кроком дотримуйтесь алгоритму, описаного вище. Спочатку — основа, потім обставини, потім додатки, далі означення, і лише потім уточнення. Це знижує ризик пропустити члени речення.

Корисна вправа для практики: візьміть уривок з улюбленої книжки, роздрукуйте, попросіть дитину підкреслити члени речення кольоровими олівцями. Підмет і присудок — червоним, обставини — синім, додатки — зеленим, означення — жовтим. Через 10–15 речень навик стає стійким. Додатково можна використовувати вправи з підручника «Українська мова» для 8–9 класу та онлайн-тести, які публікуються на освітніх платформах.

Для батьків, які перевіряють домашнє завдання, працює простий тест: попросіть дитину відповісти на питання «який?», «де?», «коли?», «що?», «з ким?» стосовно кожного слова в реченні. Якщо відповідь неможлива, слово не є самостійним членом речення, а частиною іншого члена. Це допомагає відсіювати «зайві» підкреслення.

Де вивчати тему глибше

Якщо потрібно перевірити себе на більшій кількості прикладів, варто звернутися до класичних шкільних підручників для 8–9 класу, а також до збірників вправ із синтаксису. Посібники серії «Українська мова: Збірник вправ і завдань для підготовки до ДПА» містять секцію з розбору речень і дозволяють відпрацювати алгоритм у форматі, наближеному до контрольних робіт.

Крім шкільних джерел, корисні методичні матеріали викладачів-словесників у відкритому доступі. На сайті Osvita.ua в розділі «Українська мова» є пояснення синтаксису складних конструкцій із наочними схемами і добірки вправ для 8–9 класу. Це допомагає перейти від простих речень до складнопідрядних і складносурядних, де головні та другорядні члени вже належать до кількох основ одночасно.

Також звертайте увагу на відеоуроки — на YouTube-каналах вчителів-словесників часто є розбори реальних учнівських прикладів. Це знижує абстрактність і дозволяє побачити, як виглядає граматична основа в реальному тексті. Після 2–3 відео з практичними прикладами більшість учнів починають розпізнавати члени речення інтуїтивно.

Часті запитання

Чи може бути в реченні два присудки?

Так, якщо це однорідні присудки, які відповідають на одне питання і стосуються одного підмета. Наприклад: «Діти бігали, стрибали і сміялися». Тут три однорідні прості присудки, і всі вони належать до того ж підмета «діти».

Як відрізнити прикладку від звичайного означення?

Прикладка — це іменник, який вужче називає особу чи предмет і стоїть у тій же формі, що й означуване слово. Наприклад, у словосполученні «Іван-байкер» слово «байкер» — прикладка. У словосполученні «високий Іван» слово «високий» — означення, бо це прикметник, а не вужча назва.

Чи може інфінітив бути підметом?

Так, інфінітив може виступати в ролі підмета. Наприклад, у реченні «Брехати — не молоти» підметом є «брехати», а присудком — «не молоти». Тут інфінітив стоїть у називному відмінку, відповідає на питання «що?» і виражає дію, яка приписується абстрактному суб’єкту.

Чи є різниця між додатком і непрямим додатком?

Так. Прямий додаток стоїть у знахідному відмінку без прийменника і залежить від перехідного дієслова, відповідає на питання «кого? що?». Непрямий додаток — це всі інші випадки, наприклад «дав братові» (кому?), «зробив для школи» (для кого?).

Що таке уточнювальний член і коли він потрібен?

Уточнювальний член конкретизує інший член речення. Зазвичай ставиться після уточнюваного слова і виділяється на письмі комами. Наприклад, «Там, на пагорбі, стояла хата» — «на пагорбі» уточнює «там».

Чи можна вважати другорядний член самостійним?

Самостійність у синтаксисі означає, що слово виконує роль члена речення і виражає лексичне значення. Другорядні члени самостійні в цьому сенсі, але вони залежать від інших слів, тому вилучаються з речення легше, ніж головні.

Як розрізняти обставину і прислівник-означення?

Залежно від того, що характеризує слово. Якщо прислівник відноситься до дієслова і відповідає на «де? коли? як?» — це обставина: «їхав далеко». Якщо прислівник характеризує предмет і відповідає на «який?» — це означення: «далека дорога».

Чи завжди граматична основа складається з двох членів?

Не завжди. В українській мові є речення з одним головним членом. Якщо в реченні тільки підмет і немає присудка — це називне речення: «Ніч. Тиша». Якщо є тільки присудок і немає підмета — це інфінітивне або безособове речення: «Смеркає. Треба йти».

• Тирамису – рецепт класичний з яйцями: той самий ніжний десерт без зайвої метушні
• Варення з айви рецепт: покроковий гайд для домашньої кухні